МЧЕДЛІШВІЛІ: «КЛУБ БУДЕ СТАВАТИ ТІЛЬКИ КРАЩЕ»

0Серпень 7, 2021

МЧЕДЛІШВІЛІ: «КЛУБ БУДЕ СТАВАТИ ТІЛЬКИ КРАЩЕ»

 

Екс-гравець ФК Чернігів Теймураз Мчедлішвілі згадав про найбільш яскраві епізоди своєї кар’єри, розповів про причини завершення професійної кар’єри і поділився думкою щодо свого прізвиська – «Теймураз Давидович».

 

– Коли ти приходив в ФК Чернігів, чи міг собі уявити, що ця історія триватиме настільки довго?
– Якщо чесно, на той момент було складно думати настільки далеко. Тоді я виступав на професійному рівні, у мене були великі проблеми з ногою, тому стояло завдання просто не кинути футбол. Тоді наша команда ще називалася ЮСБ, для мене це був відмінний варіант. Ми поспілкувалися з Вадимом Володимировичем Постовим і знайшли спільну мову. Від цього виграли всі – я отримав футбол, а команда – непоганого і досвідченого гравця для того рівня. Я навіть не міг собі уявити, що клуб буде розвиватися настільки і досягне тепер вже професійного рівня, що буде побудована така інфраструктура і поставлені завдання рости далі. Не менш дивно і те, що я пробуду тут стільки років і пройду такий шлях разом з ФК Чернігів.

– Що запам’яталося найбільше?
– Запам’ятовувалися насамперед великі і значущі стрибки. Наприклад, коли ми грали на Чемпіонаті Чернігівської області без жодних завдань, а потім у нас підібралася команда, здатна боротися за чемпіонство. Потім в один прекрасний день нам сказали – чому б не пограти в аматорах, підвищити клас, перевірити себе на цьому рівні? Потім нам пообіцяли побудувати стадіон, і ми побачили, що у нас буде щось своє. Запам’яталося перше тренування на Чернігів-Арені, коли ми вийшли на одне з найбільш просунутих штучних полів.

Запам’яталися і важливі голи, наприклад, Єдності-2. Разом з братом ми грали центральних захисників, виходив такий грузинський дует. Були часи, коли вся лінія оборони складалася з грузинів – вже грузинська четвірка (посміхається). Були і внутрішньокомандні комічні моменти, але я думаю, що це не варто виносити в друк (сміється).

Між твоїми виступами на професійному рівні пройшло більше десяти років. Яким було це повернення?
Було дуже цікаво згадати відчуття і емоції, які ти відчуваєш як футболіст-професіонал, перевірити себе, на якому рівні я ще перебуваю. Крім того, дивитися за діями гравців – одне, а брати участь у Другій лізі самому – вже інше. Хотілося відчути, наскільки там вищий рівень техніки, тактики, фізичної підготовки.

З іншого боку, зараз в аматорах грає багато хлопців, які вийшли з професійного футболу. Буває так, що в командах таких гравців по три-чотири людини, а якщо клуб готується до виходу в Другу лігу, то там вже весь склад відповідає цим вимогам. В аматорах є команди, у яких порядок з фінансами, вони співставні з колективами Другої ліги або навіть трохи перевершують їх. Є чимало прикладів, коли дебютанти вириваються в лідери. Але якщо брати рівень в цілому, то Друга ліга, звичайно, набагато вища.

– І яким цей сезон видався особисто для тебе?
– Було і приємно, і складно, як фізично, так і психологічно. У Другій лізі ти повинен перебудувати своє ставлення від аматорського до професійного. Зробити це швидко – непросто, тому постійно змушуєш себе, міняєш якісь моменти на полі, поза полем. За відчуттями вийшов непростий сезон, тому враження змішані – разом з приємними емоціями була дуже важка робота.

– Зараз трохи повторюється історія – в минулому році на старті сезону ФК Чернігів теж грав з Рубіконом.
– На той момент майже всі наші гравці були аматорами, які абсолютно не розуміли, з чим доведеться зіткнутися. Буває так, що навіть маючи можливості, ти неправильно підходиш до гри з командою, яку вважаєш вище себе. Є моменти, пов’язані зі страхом, соромом. Той матч з Рубіконом був більше обережним, десь ми проявляли занадто багато поваги, коли треба було бути сміливіше і агресивніше. Тепер же команда пройшла сезон у Другій лізі, виросла у всіх сенсах. При цьому ми навіть у певному сенсі помінялися місцями – Рубікон омолодився, тепер десь ФК Чернігів навіть досвідченіший. Тоді Рубікон намагався грати з позиції сили, а зараз це буде робити наша команда.

– Як прийшла думка завершити професійну кар’єру?
– По натурі я дуже травматичний – постійно проблеми то з одним, то з іншим. Бувало, що і грав через біль. Довгих пауз через травми не було – завжди досить швидко відновлювався і виходив на поле. Але коли я став старшим, став відчувати і усвідомлювати, що вже складно. Тоді у мене з’явилися перші думки про завершення кар’єри. Рік-два я виношував цю ідею, потім активно почав тренувати, а клуб вийшов у Другу лігу. Все це потребувало більше часу на відновлення і в принципі іншого підходу. Довелося вибирати. Тоді я зрозумів, що не варто продовжувати. Незважаючи на завершення професійної кар’єри, я не пішов з футболу – буду виступати за аматорську команду. Граю там, отримую задоволення. Мені вже 36 років – вибір був очевидний, потрібно було просто зібратися з думками. Батькам вихованців не варто турбуватися – я продовжу роботу з дітьми, це для мене пріоритет.

– Тобі вдалося попрацювати і з Вадимом Постовим, і з Валерієм Чорним.
– Робота з Постовим – один суцільний досвід, урок. Для мене це приклад у багатьох моментах. Вадим Володимирович був моїм наставником, я дивився на нього, робив для себе багато висновків. Він пограв на хорошому рівні, пройшов через різних тренерів, різні життєві моменти. Вчитися у таких людей – великий позитив. Я переймав від нього все, починаючи від звичайного спілкування з людьми і закінчуючи футбольними моментами. Неможливо виділити щось одне.

З Валерієм Анатолійовичем я перетинався ще в корюківському Авангарді. Мені запам’ятався його підхід, те, що він прищеплює – спортивна злість, агресія в хорошому сенсі слова. Без цього, яким би ти талановитим не був, нічого не вийде. Кожен тренер бачить футбол по-своєму, тому я теж підкреслив для себе багато тактичних моментів, підхід в тренувальному процесі. Я багато чому у нього навчився.

– Що тобі дала Україна і ФК Чернігів?
– Як я вже говорив, спочатку ФК Чернігів дав мені можливість не кинути футбол, я приходив сюди отримувати задоволення. Я навіть не планував, що це піде так, як вийшло. У підсумку клуб дав мені професійний напрямок, показав мені шлях, дав можливість розвиватися як тренеру. Можливо, в майбутньому я знайду себе в ФК Чернігів в якійсь іншій якості. Все-таки професійний клуб це не тільки тренер і футболісти, тут є багато різних напрямків роботи.

Україна ж стала для мене другою домівкою, другою Батьківщиною. Приїхавши сюди в 22 роки, я знову вчився жити. Я народився тут, прожив п’ять років і переїхав з родиною до Грузії. Сформувався як особистість, виріс, отримав виховання я саме в Грузії, тому вважаю себе стовідсотковим грузином у всіх відношеннях. В Україні інший менталітет, інші люди, які по-іншому дивляться на життя. Але це теж розвиток особистості – залишившись у Грузії, можливо, я б не був таким, як зараз. Тому так, Україна дала мені друге життя.

– Партнери називають тебе не інакше, як Теймураз Давидович. З чого це почалося, яке ставлення до такого прізвиська?
– Якщо чесно, взагалі не міг собі уявити, що одного разу стану Давидовичем. У Грузії по батькові як таке взагалі не вживається, тому коли я почув, що в Україні людей називають по-батькові, то довго до цього звикав. А вже спроектувати це на себе – взагалі неможливо (сміється). У школі – так, десь це вимога субординації, десь просто діти так виховані. Партнери по команді почули це по ДЮСШ, тому спочатку жартома, а потім за звичкою теж стали так мене називати. Проявилося і те, що я старший за багатьох. Загалом, всього по трохи – школа, повага, жарти.

– Рік тому в інтерв’ю прозвучала фраза, що найбільш значущою подією стало призначення дитячим тренером.
– Зараз, звичайно, з’явилися ще більш важливі події – пов’язано це з багатьма позитивними змінами в житті клубу. Вони «розбавляють» це призначення. Я не забуваю про те, як став дитячим тренером, але потрібно постійно рухатися вперед, розвиватися, ставити великі цілі і досягати їх.

– Що б хотілося побажати клубу і вболівальникам?
– Бажаю команді сил, удачі і прагнення розвиватися, не зупинятися на цьому етапі. Не здавайтеся, не збивайтеся зі шляху. Наше керівництво дуже старається, вкладається в клуб. Я знаю, що є бажання робити ще більше, так от нехай буде як в тості з «Кавказької полонянки» – щоб бажання завжди збігалися з можливостями. Якщо всі фактори складуться, то і клуб, і школа вийдуть на передові позиції як мінімум в Україні, а дай Бог, щоб і в Європі.

Уболівальникам бажаю отримувати задоволення від футболу у виконанні нашої команди. Хлопці, ми йдемо тільки вперед! Так, бувають невдалі ігри, але це тимчасово. Приходьте на Чернігів-Арену, вірте в нас, підтримуйте! Ми будемо ставати тільки краще!

Прес-служба ФК Чернігів

 

 

детальніше

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*