БОРЩ: «ЯКЩО Я КОЛИСЬ БУДУ ПОТРІБЕН ФК ЧЕРНІГІВ, ТО ГОТОВИЙ РОЗГЛЯДАТИ БУДЬ-ЯКІ ВАРІАНТИ»

0Вересень 23, 2022

БОРЩ: «ЯКЩО Я КОЛИСЬ БУДУ ПОТРІБЕН ФК ЧЕРНІГІВ, ТО ГОТОВИЙ РОЗГЛЯДАТИ БУДЬ-ЯКІ ВАРІАНТИ»

Перш ніж стати капітаном та живою легендою ФК Чернігів, Дмитро Борщ пройшов шлях від випуску з ДЮСШ Юність, перших тренувань з ЮСБ ще в статусі учасника чемпіонату області до дебюту в Чемпіонаті України серед аматорів, а потім і в Другій лізі. Екс-захисник «тигрів» провів багато років в нашому клубі і застав практично всі його злети і падіння.

Під час літнього міжсезоння перед розіграшем чемпіонату 2022/23 19-й номер несподівано для всіх покинув ФК Чернігів. Прес-служба клубу поспілкувалася з Дмитром про віхи його кар’єри, найбільш пам’ятні моменти та плани на майбутнє.

«ФК Чернігів став частиною мого життя»

– Ти провів в клубі 12 років і покинув команду прямо перед дебютом в Першій лізі. З якими почуттями приймалося таке рішення?
– Було непросто його прийняти. ФК Чернігів став частиною мого життя, сім’єю. Я знав всіх в клубі, на стадіоні, керівництво. Навіть не уявляв, що можу бути десь ще. Але так склалися обставини, було прийнято таке рішення. Я прекрасно розумів, що на такому високому рівні більше не зіграю, і, виходить, йду з професійного футболу.

– Давай відкриємо завісу таємниці і розповімо, чому ти прийняв рішення піти.
– Ніхто нікого не виганяв. Я обговорив все з головним тренером Валерієм Анатолійовичем Чорним, з керівництвом, ми проговорили моменти, при яких я міг би грати. Поки я думав, нікому нічого не повідомляли, але так вийшло, що поєднати роботу і тренування не вийде, хоча мені сказали, що я можу приходити і підтримувати форму. Ми розійшлися добре, тепло. Якщо колись буду потрібен ФК Чернігів, то я готовий розглядати будь-які варіанти.

– Як тобі вдавалося поєднувати роботу та футбол раніше, у Другій лізі?
– Зараз змінився підхід з боку клубу. Але я повністю згоден з тим, що в Першій лізі рівень ще вище, тому тренуванням потрібно приділяти більше уваги. Гравець повинен бути зосереджений тільки на футболі, я вважаю, що на такому рівні футболісти взагалі не повинні працювати десь ще. І в Другій лізі це дуже складно, а в Першій вже неможливо.

– Як на ці новини відреагували в команді?
– Для багатьох хлопців це стало несподіванкою. Коли відновився повноцінний тренувальний процес, у мене вже не виходило за графіком. Головний тренер розумів, що якщо я не буду готуватися, то на мене буде складно розраховувати – я просто не буду в тій формі, яка потрібна. Хлопці дізналися про все вже коли ми обговорили все з головним тренером та керівництвом. Написав у командному чаті, що йду, сказав прощальні слова, побажав усім удачі. Я ж знаю багатьох вже дуже давно, багато хто, можна сказати, росли на моїх очах, приходили в ФК Чернігів з ДЮСШ, а зараз грають на такому рівні і показують непоганий футбол.

– А що сказали твої близькі?
– Ми з дівчиною про це розмовляли, вона розуміла, що мені рано чи пізно доведеться зробити вибір – робота чи футбол. Вона підтримала мене, хоча перший час було складно – не було настрою, тому що я не ходив на тренування як раніше, це трошки збивало. Батькам було складніше – вони ходили на всі матчі, підтримували команду. Плюс тато непогано розбирається у футболі, в дитинстві ми разом бували на матчах Десни, дивилися, обговорювали ігрові моменти. Звичайно, батькам шкода. Але я думаю, що якщо у них буде виходити, то вони будуть приходити на стадіон та підтримувати ФК Чернігів, вони теж знають багатьох хлопців. Наш клуб – частина не тільки мого життя, але і їх, батьки кожні вихідні приходили на футбол і навіть їздили на виїзні матчі, наприклад, вони були на заключній грі з АФСК Київ в минулому сезоні. Та навіть коли я грав в ДЮСШ Юність, вони теж були присутні на трибунах – виходить, підтримували мене всю футбольну кар’єру. Колись я подарував їм наші шарфи, а татові на ювілей – футболку ФК Чернігів, набив номер, прізвище.

– Новим капітаном після твого відходу став Віталій Ментей. Ви з ним якось це обговорювали, може, ти дав йому пару порад?
– Так вийшло, що коли я крайній раз всіх бачив, то ще не знав, хто буде капітаном. Дізнався вже перед першою грою, що це Віталій, тому не вдалося привітати його так, як я хотів. Але Ментей – зрозумілий всім вибір. Капітан повинен бути лідером на полі і за його межами, а у Віталія є ті якості, яких, можливо, не було у мене. Час покаже. Але я знаю, що його вибрала команда, значить, хлопці вірять та довіряють. Він досвідчений гравець, хлопці молодше повинні брати з Ментея приклад.

«Ніколи не думав, що зіграю на професійному рівні – це була мрія»

– Чи пам’ятаєш ти своє перше тренування в ФК Чернігів?
– Після закінчення ДЮСШ я грав за Полісся (Добрянка), мене відразу покликали туди. Ходив на тренування, намагався почати грати в футбол. Але не особливо виходило – не потрапляв до складу, за сезон може бути, набіг один або два матчі. Тоді, в 18 років я навіть планував взагалі закінчувати з футболом. Михайло Іванович Ярмошенко приходив, спостерігав за нами, щось в мені побачив. Він запросив в ЮСБ, тоді я знав про команду дуже мало, тільки те, що її тренує Вадим Володимирович Постовий, а Михайло Іванович йому допомагає. Я прийшов на перше тренування, воно було на стадіоні Локомотив. У ЮСБ тоді був досить віковий колектив, багато хлопців, які пограли на хорошому рівні. 

Мені було складно, незрозуміло, чи буду взагалі грати, одним словом, змішані почуття. Але потім поговорив з Постовим, він сказав, що якісь задатки є, мовляв, ходи, тренуйся, доводь. З цього і почався цей довгий шлях. В одній грі вийшов на заміну, а відтоді майже всі матчі відіграв у старті. Ну як, були періоди, коли виїжджав до Німеччини, потім повертався та не набирав форму. Але в іншому кар’єра пройшла в основі (посміхається). Після першого тренування стало легше, став більше працювати, в тому числі й індивідуально, підтягувати якісь моменти, на які вказували тренери, стало виходити. Мені дали надію і показали, що я щось можу.

– У тебе взагалі були думки, що сьогодні ти прийшов тренуватися на Локомотив, а колись зіграєш за ФК Чернігів в професіоналах, наприклад, на стадіоні Україна проти львівських Карпат, ще в якості капітана?
– Ніколи навіть не думав про це, завжди ставився до всього просто. Все йшло поступово – спочатку це був Чемпіонат Чернігівської області, потім Чемпіонат України серед аматорів. Було складно, але до всього звикали і команда, і я. Ми поступово розвивалися, але я ніколи не думав, що зможу грати на професійному рівні. Так, це була мрія, вона збулася. Хотілося, звичайно, спробувати себе і в Першій лізі. 

«У матчі з АФСК Київ я взяв на себе відповідальність, по правильному так і повинен робити капітан»

– Що тобі найбільше запам’яталося за час виступів за ФК Чернігів?
– Коли ми починали грати в аматорському чемпіонаті, це був прямо ривок. Пам’ятаю, як вийшли у фінальну частину і поїхали в Рівне. Був хороший рівень, міцні команди, побачили, куди потрібно рости та до чого прагнути. Запам’яталося, коли відкрився наш стадіон – Чернігів-Арена. Ми довго цього чекали, обговорювали з хлопцями, це була дійсно подія, яку не можна не відзначити. Всі були шоковані – ми тренувалися на Локомотиві, а потім перейшли на своє, сучасне поле. Все було новим та незвичним, просто «вау». Запам’яталося і як ми стартували на професійному рівні. Коли нам сказали, що ФК Чернігів йде в Другу лігу, ми не розуміли, як взагалі все буде, десь не вірилося.

Ще, звичайно, не можна не відзначити, коли пішов Вадим Володимирович Постовий. Ми провели з ним багато часу, та й можливо, був би інший тренер, я б і не заграв. Прихід Валерія Анатолійовича Чорного теж був великою подією. Завжди, коли новий тренер, як раніше вже бути не може. Це і нові емоції, і підхід, і навіть кардинально інші футбол, тактика.

– Адже тобі комфортно працювалося з усіма фахівцями.
– Так, у мене ніколи не було складнощів з тренерами. Але головного тренера вибирає клуб, керівництво, тому я взагалі вважаю, що жоден футболіст не може говорити, мовляв, йому не подобається тренер.

– Який матч ти назвав би своїм найкращим, найкращим для команди?
– Складно судити себе з боку, швидше це повинен робити тренерський штаб. Завжди запам’ятовувалися ігри з хорошими суперниками – наприклад, з Альянсом у Vbet Кубку України, з львівськими Карпатами, з Діназом, з ЛНЗ. Завжди цікаво спробувати себе з сильними командами. Матчів було дуже багато, щороку багато нових команд, після матчів з якими залишаються як найкращі, так і найгірші емоції, якщо ти програєш, не набираєш очки.

– Напевно в пам’яті залишаться і забиті м’ячі.
– Ну я забивав не так вже й багато, але у Другій лізі два було. Я ж захисник, більше запам’ятовувалися гольові передачі, атаки, на це була націлена моя позиція.

– А пенальті ти бив, тому що був капітаном?
– Думаю, що так. Шукали виконавця пенальті, до незабитого бив я. Я не забив АФСК Київ, після цього шанс вже отримали інші.

– Що ти тоді відчував? У такому драматичному матчі так прикро не виграти…
– Я був дуже сильно засмучений, розумів, що максимально підвів всіх. Ми могли взяти три очки, а вийшло тільки одне. Причому і в грі були два моменти, які я не реалізував. Взяв на себе відповідальність – по правильному капітан і повинен це робити. Ніхто не звинуватив мене в тому, що я не забив, і ми через це не виграли, але я розумів, що вся відповідальність на мені, доля матчу була у мене в руках, це були останні секунди. Так склалося, не забив.

– Тоді взагалі було якесь прокляття: Чаус не забив з гри Чайці, потім ти – АФСК Київ, а далі Зенченко в матчі з галицькими Карпатами.
– Зараз у нас є холоднокровний виконавець – Толя Романченко. Дай Бог, щоб у нього все виходило і далі. Коли людина підходить до одинадцятиметрової позначки, у неї відразу пульс в голові та тремтять ноги. А Толі мабуть дано, він не переживає. 

«Тотті забив і зробив селфі з фанатами – так хотів би зробити кожен футболіст»

– Які у тебе подальші плани? Чи будеш грати в футбол на якомусь рівні?
– Намагаюся підтримувати форму, збираємося з друзями, граємо в футбол три рази на тиждень. Ще такий вік, що просто не час закінчувати з футболом. Можна спробувати себе в чемпіонаті області, навіть зіграв в 1-му турі за Динамо (Ічня), правда, трошки не пощастило, не виграли. Але там зовсім інший футбол, інший підхід, поки важко перебудуватися. Я в команді всіх знаю, грав за них район, вже як місцевий в Ічні. До речі, там же зараз Богдан Лазаренко – він мій друг. Так перетнулася наша кар’єра, що ми пограли разом навіть на професійному рівні. Прийняли рішення бути разом і тут.

– Чи є у тебе мрія про якийсь прощальний матч?
– Звичайно, але я просто не знаю, як це може статися, адже я вже поза заявкою. Не хотілося, щоб робили якісь поблажки у вигляді прощального матчу, але просто хотілося б одного разу ще зіграти. Запам’яталося, як Франческо Тотті забив гол і зробив селфі з фанатами – так, напевно, хотів би кожен футболіст. Він теж всю кар’єру провів в одному клубі.

– Як ти бачиш ФК Чернігів у своєму подальшому житті?
– Я продовжую стежити за командою, дивлюся матчі, все-таки це велика частина мого життя. Бажаю, щоб все у команди виходило, щоб вийшло як мінімум залишитися в Першій лізі, щоб з кожним днем, місяцем вдавалося розвиватися, наближатися до рівня лідерів. В принципі, адже вже пограли у Другій лізі, побачили, що там немає нічого надприродного. Потрібно до всього спокійно підійти, навчитися. У ФК Чернігів хороші гравці та тренерський штаб, постійно вноситься нове бачення, нові тактики, нові вправи, тому я думаю, що все вийде.

– Що б ти хотів сказати вболівальникам?
– Щоб вони якомога більше підтримували ФК Чернігів. Знаю це як футболіст – чим більше за тобою стежать, дізнаються і цікавляться, тим більше сенсу грати. Адже ти граєш у футбол для чогось – щоб це приносило задоволення і тобі, і ще комусь. Якщо не помиляюся, це було в інтерв’ю Тараса Степаненка – важко зібратися, коли на матчі менше тисячі чоловік. Я розумію, що на такому рівні, як у Першій лізі, грають для вболівальників. Хотілося б, щоб на ФК Чернігів приходило як мінімум стільки ж глядачів, як і на Десну. 

В останні роки нас навіть впізнавали в місті, підходили, цікавилися, хвалили. Писали в соціальних мережах, знайомі і не знайомі, причому навіть з інших міст. Коли я їжджу Чернігівською областю, то звертаю увагу, що за нами стежать, знають, як зіграли в останніх матчах, в курсі новин. Всім приємно нас бачити. Зрозуміло, що ми не суперзірки, але за нами стежать. Плюс команда виступає по всій Україні, тому про нас дізнаються все більше.

Прес-служба ФК Чернігів

 
 

детальніше

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*