Президент ФК Чернігів Юрій Синиця надав свій коментар виданню UA-Футбол щодо реакції на звернення Інфантіно, у чому особливість академії та як клуб працює під час війни у прифронтовому місті.

Виклики команди: перенесені матчі та зруйнована інфраструктура

– Одразу почнемо з насущного питання. Ви у минулий вівторок (10 лютого, – прим. ред.) відповіли Інфантіно (навіть не називатиму його паном) фото розбитого стадіону. Але у Чернігові є ще пошкоджений стадіон “Десни”. Скажіть, чому ви не обрали також і його?

– По-перше, це наш власний стадіон, який ми побудували за власні кошти. Це була така мрія, до якої ми йшли 20 років. Ніхто не вірив, що компанія, яка виготовляє нашийники, зможе побудувати стадіон. Там багато було перепон, але ми збудували, це була така гордість.

До речі, це був перший спортивний об’єкт, який був побудований в Чернігові за останні 40 років. Тобто за час незалежності нашої країни жодного спортивного об’єкту в Чернігові не було побудовано. Тому ми пишаємося цим.

Звісно, ми виклали наш стадіон. До речі, на фото, які ми виклали, були такі кадри, де стирчали ракети буквально навпроти воріт. І це просто жахливо виглядало. І коли я моїм іноземним партнерам показував ці фото, вони казали, що це фотошоп, такого не може бути.

Цікаво вийшло. Чернігів був заблокований; практично на околиці увійшли російські війська. На одному краї стадіону був ворог, на іншому краї були наші. І буквально лінія фронту проходила через стадіон.

Були тисячі уламків. Потім, коли відновлювали стадіон, ми вирішували дуже нетривіальну задачу: як їх зібрати зі штучного поля. І ми придумали такий величезний магніт і збирали ним. Така історія жахлива, і досі я про неї думаю, що це було наче уві сні. Не віриться, що це взагалі можливо.

Ми просто розуміли, що маленький осколок під час гри дітей або футболістів може запросто нанести травму. В нас ще був варіант знімати покриття і з нуля робити нове, але не було ресурсів та грошей на той час, тому ми придумали таке рішення і абсолютно всі уламки зібрали.

– У Чернігова у першій частині сезону, було перенесено три матчі, які довелося догравати вже на паузі у Першій лізі. Як на це реагують футболісти?

– Це дуже складно, тому що футболісти готуються, тренерські штаби підготовлюють максимально фізичну форму під конкретну гру. Потім приїжджає команда суперника і, умовно, починається тривога, всі сидять, чекають. Це психологічно дуже важко.

І ми розуміємо, що в таких речах від нас нічого не залежить. Але грати на такому рівні… тим паче я не пам’ятаю, коли настільки була сильною Перша ліга. З кожним суперником треба битися. Кожного суперника, – неважливо, зверху або знизу турнірної таблиці, – дуже важко обіграти або взяти очки у нього. І ця історія з переносами – це головна проблема, яка нам завадила вирішити ключову задачу на перше коло – це бути у топ-8 таблиці. Якщо б ми зіграли ці матчі і зіграли своєчасно, то, я думаю, результат був би інший. Тобто, це дуже заважає.

– Якраз згадується перенесений декілька разів матч проти “Металурга”, не зіграний матч проти “Металіста”…

– Ставлюся з повагою до усіх команд, які до нас приїжджали декілька разів, і в результаті ми з усіма зіграли крім “Металіста”. Клуб якось повів себе дивно.

Якраз в ситуації з “Металістом” тривога закінчилася. Судді вирішили грати, але харків’яни вирішили поїхати, мотивуючи тим, що їм їхати в Ужгород і так далі. А насправді виявилося, що вони їхали в Київ.

Для нас дуже прикро, що команда не підтримала нас в такій складній ситуації. і всі умови потім після від’їзду “Металіста” були прийнятними – до кінця дня не було жодної тривоги, і можна було спокійно грати цей матч. На жаль.

А всі інші команди, – просто респект їм, – брали на себе зайві витрати, приїжджали по 2-3 рази і ми все ж таки з ними зіграли.

– Щодо не зіграного матчу проти “Металіста”. Якісь рішення вже були прийняті компетентними органами?

– Компетентні органи вирішують. І я розумію, що з нашого боку ми зробили все, щоб зіграти, і жодних порушень немає. Багато є питань щодо саме “Металіста”, їхньої поведінки.

Хай долю цього матчу вирішують компетентні органи, але ми будемо йти до кінця. Навіть, умовно кажучи, якщо федерація буде вирішувати не в рамках Регламенту, і не в рамках закону, ми будемо йти далі. У нас це принципова позиція.

Взагалі наша команда відрізняється тим, що ми завжди, починаючи з перших років існування, починаючи з чемпіонату області і так далі, ми завжди підтримували Регламент і діяли в рамках Регламенту.

Якщо ми зараз дивимося у цей документ – на нашу думку, “Металіст” його порушив. І ми будемо йти до кінця.

– Згадується, в УПЛ був подібний випадок у Житомирі, коли через російську атаку не зіграли “Металіст 1925” та “Верес”. Рівненський клуб у той момент протестував та стверджував, що харківський клуб винен у зриві матчу. З часом вони передумали та вирішили зіграти поєдинок, але у Рівному. Може й “Металіст” одумається?

– Ми готові на будь-які компроміси, але якщо інша команда не хоче навіть на цю тему розмовляти, то про що домовлятися?

Мене дивує їхня поведінка, тому що всі інші команди йшли на зустріч – за це їм велика подяка. Ми в результаті зіграли всі матчі. А ось з “Металістом” – незрозуміло.

– Згадується, був випадок з прольотом дрону над стадіоном. Злякала ця історія когось з футболістів?

– Як вам сказати!? Останнім часом настільки багато дронів над Черніговом літає і всі звикли до цього, що просто дивились на це з посмішкою. На мою думку, це погано, тому що все ж таки загроза величезна.

Ми починаємо звикати до війни і до подібних загроз, що просто дивимося на це і нічого не лякаємося. Важливо відмітити, що цей епізод був ще до початку матчу, ми чекали, коли повітряну тривогу скасують.

Академія

– Перейдемо до академії: у вас кількість діточок зросла майже до 500-та. Як у прифронтовому місті вдається прививати любов до футболу?

– Після побудови нашого стадіону з’явилася нова мрія – зробити школу. Через рік ми це бажання здійснили і почали поступово розвиватися.

У нас була відмінність від інших чернігівських шкіл, таких як “Десна” та “Юність” – ми почали брати діток з 4-ох років, коли всі беруть з шести, а ми почали з 4-ох. І це була наша перевага. Поступово, рік за роком, ми набирали нові групи і тільки зараз ми дійшли до випускної групи. Це 2017-го року ми почали.

Скільки пройшо? Дев’ять років. Ну, вісім років, так? Ми дійшли до випускної групи. У нас була така стратегія – все робити поступово. А з початку війни ми відновилися і школа почала працювати в травні 22-го. Це була перша спортивна секція в Чернігові, яка відновила свою роботу після початку війни. І тоді ми зрозуміли, що це величезна місія.

Прифронтовий регіон, нічого не працює для дітей. Ні школи, ні спортивні секції. При цьому починають повертатися діти і батьки. Ми у той момент відчули певну місію і почали це розвивати ще більшими темпами, тому що розуміли, що від нас дуже сильно залежить, чи залишаться взагалі люди і діти в Чернігові, чи вони поїдуть кудись там у Львів, на захід України, Київ.

Також ми прихистили дітей зі школи “Десни”, тому що вона була розбомблена і зруйнована вся інфраструктура. Наразі, якщо рахувати з “Десною”, у нас займається набагато більше дітей, ніж 500.

Ми рухаємося за цим напрямком, та відчуваємо, що робимо величезний вклад у життєдіяльність міста. Щоб люди не виїжджали та знали, чим займатися.

Я це кажу, і в мене навіть мурашки по тілу. Кілька сотень дітей – і клуб впливає, щоб вони не поїхали з прифронтового міста.

– Чи плануєте ви залучати футболістів академії до основної команди? Які взагалі плани на гравців?

– Скажу ширше: у нас же особлива команда. Ми не великі аграрії, не представники великого бізнесу і у нас дуже маленький бюджет. Але унікальна концепція – грають всі свої, чернігівські.

Два роки тому ми зробили команду U-19. Це важливі структурні одиниці для підтримання нашої стратегії та нашої концепції.

За цей час ми підписали вже шість контрактів з футболістами цієї команди. Троє з них вже дебютували за головну команду. Ми зрозуміли, що концепція працює і в неї є майбутнє.

Ми не просто хочемо залучати дітей – це прошито у нашій стратегії та концепції. Я особисто слухаю дітей та їхні розмови, бачу, скільки їх та батьків ходять на матчі першої команди. У них є розуміння, що у дитини прослідковується чітке майбутнє. Якщо гравець досягатиме успіхів – він може попасти у U-19, а звідти вже в основну команду.

Діти бачать головну команду, для них головні футболісти – кумири. Декілька футболістів ще працюють дитячими тренерами. Бувають випадки, коли діти бачать, як забиває їхній тренер – взагалі дуріють.

Така структура працює і ми будемо це розвивати. Це наша головна стратегія. У нас немає іншому шансу: немає багато грошей, ресурсу, але ця концепція працює.

Коли до нас приїхав “Кривбас”, я взяв список гравців. Побачив, що в них гравець збірної Венесуели коштує півтора мільйона, а у нас вся команда коштує 500 тисяч. Ми з “Кривбасом” граємо 1:1, а потім через їхнє порушення регламенту проходимо далі, я розумію, що навіть на такому рівні ця концепція може працювати..

В нас ніхто не вірив. Коли ми заходили у Другу лігу, нам казали: ви лише з чернігівськими будете програвати 0:7 всім і у турнірі немає чого робити. Ми ж вийшли у Першу.

– Цікаво, як грають футболісти академії? Які у Вас результати матчів, чи доходили ви до якихось фіналів, чи це лише мрія?

– З кожним роком дивимося на результати. Кінцева мета академії – не у результатах, не у медалях, а професійні контракти. Зараз ми підписали три контракти з футболістами U-19 – це для нас головний показник і у кінцевому результаті будемо дивитися на це.

Стосовно загальних результатів: коли ми починали у перші роки – були на останніх місцях і виглядало це не дуже красиво. Зараз ми розуміємо, що наша стратегія працює.

У нас другий рік новий директор школи, який запровадив нові методики, систему, коли дитячий тренер відповідає тільки за одну вікову категорію і результати цього сезону (за результатами національних українських змагань НЛМ) – вони набагато краще.

Щодо турнірів. Намагаємось багато в яких турнірах брати участь, багато турнірів виграємо, багато призових місць, але це більш підготовка до основних змагань на національному рівні, чемпіонату України.

Головний показник академії– скільки гравців вона підготувала в U-19. Показник U-19 – скільки футболістів підписало професійний контракт. Вже пішли перші результати.

Дуже задоволений, що воно все ж таки працює.

– Пане Юрію, скажіть, як Ви знаходите тренерів для дитячої академії ФК “Чернігів”? Можуть бажаючі влаштуватися до вас тренером?

– Це, напевно, найскладніше питання. Фахівців тих формації, тих вимог, які в нас є – їх немає або їх треба виховувати і ми проходили цей шлях.

Ми не хочемо працювати по старих совдепівських методиках – більше дивимось на німецькі, іспанські. Щоб дитина до 12-ти років більше з м’ячем працювала, а фізику (фізичні дані) вона набере, як підросте.

Тренери старої формації нам не підходять. У нас два шляхи. Перший – ми виховуємо з молодих. Будь-яка людина, яка має бажання – у неї є шанс стати тренером. У нас є окрема програма.

Бажаючі спочатку можуть бути помічниками, потім додаються додаткові функції і людина може зрости до тренера будь-якої вікової категорії.

Ми перейшли до європейської системи – дитячий тренер займається лише однією віковою категорією. Тобто, якщо він спеціаліст по U-12 – він лише тренує дітей до 12 років. Там певний фізичний розвиток, певні моменти і він для цього віку найкращий спеціаліст.

Дитина дорослішає, йде у U-14 переходить, наприклад, у U-13 – там вже буде інший тренер.

Інші чернігівські школи працюють за старими методиками. Тренер, умовно з шести років, доводить дитину до 16-ти, до випуску. Вважаю, що це прорив нашої школи – кожен тренер відповідає за певний вік.

Другий шлях – ми залучаємо футболістів. Вони професіонали, гарно володіють технічними навиками, але їх треба навчити як працювати з дітьми. Бо це психологія, певні моменти. Деякі з них вчаться у педінституті, щоб здобути ці навички. Ми теж йдемо такими шляхами.

Головна відповідь – це через виховання. Готових спеціалістів у Чернігові немає. Або стара школа, або бажаючі, які не мають певних компетенцій і ми їх навчаємо.

– Як я розумію, ви допомагаєте в отриманні тренерської ліцензії всім охочим?

– Так. Ми це фінансуємо. Навіть цього року ми вводимо обов’язкову вимогу для певних категорій тренерів: якщо людина хоче надалі працювати у школі – їй треба отримати ліцензію певної категорії.

Це їх мотивує підвищувати свій рівень.

– Прекрасна ініціатива. Пане Юрію, скажіть, а як дитині потрапити у вашу академію?

– Двері відкриті постійно. У нас є мінімуми дві групи для кожного віку: трохи сильніших дітей та тих, хто тільки-но прийшов та повинні адаптуватися. В деяких вікових категоріях навіть по три групи.

Фактично у нас немає жорстокого відбору. Навіть якщо прийшла дитина, яка фактично нічого не вміє, з м’ячем вперше зіткнулася, опановує технічні моменти.

Ми не кажемо, що дитина не підходить. Вона може починати займатися, а там вже залежить від бажання дитини, її батьків і так далі. Бо у нас маленьке місто, вважаємо, що це певна місія. Чим більше дітей у нашій академії утримуємо, тим більше виконуємо місію, щоб люди залишалися у Чернігові.

З іншого боку, ми зіткнулися з величезною проблемою інфраструктури. Під час війни ми побудували ще два додаткових поля, бо майже 500 дітей академії плюс “Десна” – вже не вистачає інфраструктури.

Ще побудували тренувальне поле з натуральним покриттям, бо на нього виходити теж треба й особливо U-19. Тобто ми побудували три поля і розумієм, що цього не вистачає і у планах є будувати ще.

З одного боку хочемо, щоб займалося більше дітей, а з іншого – це ж більші витрати та треба час для додавання цих інфраструктурних рішень, але поки викручуємося.

– Якщо не таємниця, чи є у вас у планах модернізація об’єктів, нові поля та розширення стадіону?

– Головний проект, який ми почали реалізовувати у другій частині 2025-го року – на головному полі, зруйнованому ворожими атаками, ми зняли покриття і робимо натуральне поле, яке відповідатиме всім вимогам УПЛ. У планах його атестувати під ці вимоги.

Там буде підігрів, автоматичний полив газону та за ним доглядатимуть професійні агрономи, які будували поля для “Лівого Берега” та ще декількох команд. Я вірю, що у квітні-травні ми зможемо зіграти декілька матчів Першої ліги вже на новому полі.

Далі не розповідатиму. Великі плани, потрібен ресурс, час. Але поки триває війна – є військові ризики. Є мета побудувати сучасний критий павільйон, щоб там був майданчик для мініфутболу за всіма вимогами. Уявіть, обласний центр, а немає площадки розміром 20 Х 40, де можна грати за всіма правилами мініфутболу. Це просто катастрофа.

У нас мрія – побудувати сучасний центр, в якому будуть басейн, критий стадіон, тренажерний зал. До слова, я був на екскурсії у “Русі” – там дуже класна інфраструктура і ми хотіли би щось подібне збудувати. Але все це після завершення проекту з натуральним полем.

Основна команда

– Як оціните першу частину сезону? З одного боку 11 місце, 3 бали до зони вильоту. З іншого – чвертьфінал Кубка України.

– Наразі основна задача – закріпитися у Першій лізі. Куди ми пройдемо у Кубку – це круто у плані іміджу, якщо ми пройдемо чвертьфінал.

Взагалі, ми повністю переписуємо історію чернігівського футболу – жодна чернігівська команда не доходила далі чвертьфіналу. Я думаю, ми зробимо футбольний бум у місті.

Але якщо брати вихід у півфінал Кубку або залишитися у Першій Лізі – для нас головне друге. Ми розуміли, що виступати у Першій Лізі буде важко, але не розуміли, що до такого ступеня. Жоден матч не був прохідний, кожен суперник дуже сильний. Впевнений, якби не втручання цих тривог і ми би грали за графіком – точно були би у вісімці найкращих за якістю гри, підбором гравців, фізичною формою, якої вони досягли.

Але ці форс-мажори і незіграний матч проти “Металіста” взяли своє і ми, на жаль, на 11-му місці, і всього три бали до вильоту. Дуже ретельно готуємося до весняної частини. Для нас метою є закріпитися у турнірі – потрапити у верхню частину таблиці, вісімку найкращих команд. Думаю, у нас є всі шанси виконати цю задачу.

Якщо не буде перенесень – відчуваю, що ми точно виконаємо цю задачу. Якщо навпаки – переноси, переїзди на нейтральні поля – це буде важкувато.

– Згоден з Вами, сподіватимемося на краще. Скажіть, а взагалі є амбіції у Чернігова вийти в УПЛ?

– Я більше би сказав, що не амбіція, а мрія. Вважаю, що зараз ми у такому ж стані, як у 2017/18 році, коли ми мріяли стати професійним клубом. Збудували стадіон, зробили перші кроки – якраз була така стратегія, що ми станемо професійним клубом, якщо матимемо інфраструктуру.

Не повторюватимемо шлях фантомних команд, які нічого не мають, але мають гроші, набрали певних футболістів, а потім через 2-3 роки команда зникла. Ми будуємо на багато років вперед.

Для нас головне було зробити інфраструктуру. Коли ми це зробили – у нас з’явилася мрія стати професійним клубом. Ми вже були готові та пройшли атестацію. Подібне відчуття було і у Другій лізі, коли не по спортивному принципу потрапили у Першу, бо у сезоні 2022/23 багато команд знялося.

Спробували себе у Першій лізі – вилетіли за спортивним принципом. Тоді поставили мету – повернутися у Першу лігу теж за спортивним принципом.

У підсумку, зайняли третє місце, отримали бронзові нагороди Другої ліги – перші в історії клубу, обігравши запорізький “Металург” по сумі двох матчів 5:0, та досягли своєї мети.

Стосовно УПЛ: теж хочемо йти таким шляхом, але розумію, що тут роботи на 2-3 роки. З урахуванням нашої складної концепції “тільки свої” – попереду ще багато роботи в академії, U-19, щоб дійсно ці гравці стали основою команди та доросли до УПЛ.

Повторюся, з урахуванням стратегії, потрібно заходити в УПЛ через 2-3 роки. А вона працює, бо навіть з одним з лідерів УПЛ “Кривбасом” ми граємо на рівних. Але це один матч.

Якщо ми здатні будемо підтримувати цей рівень протягом довгого часу – ми можемо заходити в УПЛ.

– Уявимо, що Чернігів вийшов в УПЛ. Що ви зробите найпершим?

– Я не знаю, не думав про це. Зустрінусь з командою, привітаю усіх, подякую за роботу. Я дуже сподіваюся, що теперішній тренер та його помічники це зроблять, бо для них це теж величезна мрія.

Дуже сподіваюся, що саме з концепцією ми не залучатимемо іноземців, гравців з інших регіонів. Саме кістяк команди будуть складати чернігівські хлопці і завдяки їм ми це зробимо.

Трохи про Ярмоленка

– Перейдемо до SMM, який не менш просунутий. У Вас був цікавий епізод, коли клуб виклав допис з Андрієм Ярмоленком. Скажіть, яка мета медіаходу і, на Вашу думку, чи погодиться пан Андрій на таке?

– Я з Андрієм знайомий – декілька разів зустрічалися. Мені він подобається тим, що пам’ятає звідки родом, в які дитячі спортивні школи ходив. Він постійно підтримує Чернігів, в нього батьки у Чернігівському регіоні. По цінностях та як Андрій себе поводить – велика повага, я це дуже ціную.

У нас одне ставлення до Чернігова. Наша ключова ідея – завдяки нашому проекту ФК Чернігів робити наше місто відомим і якось його розвивати.

Я припускаю, що кілька матчів або якусь частину сезону, навіть якщо Андрій закінчить футбольну кар’єру – він може піти на зустріч та зіграти за ФК Чернігів. Це буде великий поштовх для дитячого футболу та взагалі футболу у Чернігові.

Не виключаю таку можливість. Звісно, це не у цьому сезоні та навіть не у наступному, але це може бути.

– Пане Юрію, на Вашу думку, яку посаду може зайняти Андрій Ярмоленко у ФК Чернігів? Окрім гравця, звісно, і тренера?

– Важко сказати. Думаю, що він точно займе якусь посаду у “Динамо”: або спортивний директор, або щось інше. В нього величезний досвід виступів за іноземні клуби, за збірну. Думаю, знайде себе найближчим часом на більш високому рівні, ніж ФК Чернігів.

Але не думаю, що це йому заважатиме виконувати паралельно посаду на кшталт амбасадора Чернігова. Точно знаю, що він підтримує концепцію, точно знаю, що це йому подобається. Він міг би обіймати якусь позаштатну посаду вже найближчим часом.

І ми будемо дуже вдячні і йому це повинно “зайти”, бо це розвиток Чернігова, розвиток дитячого спорту. Можливо, він зможе залучити якісь ресурси, якісь гранти на розбудову інфраструктури. Багато є ідей, але подивимось.

Думаю, одним жартівливим постом у соцмережахне обійдеться – на майбутнє точно будуть спільні проекти.

– Сподіватимемося на це. Я у соцмережі Threads бачив пост від вашого клубу, де написали, що ФК Чернігів сподівається дійти до фіналу Кубка України, зустрітися з “Динамо” та повернути пана Ярмоленка додому. Щодо Андрія Миколайовича ми вже поговорили, і ви сказали, що півфінал Кубка – це вже буде космос. На Вашу думку, до фіналу зможе дійти Чернігів?

– Зараз такий цікавий формат Кубку, що можливо все. Вихід до фіналу – це буде казка. Але сподіваюся, що реально вийти до півфіналу і у розіграші цього Кубку ми зіграємо проти “Динамо” (Київ).

Я з дитинства вболіваю за цей клуб. Якщо би мені хтось 5 років тому або 10 сказав, що твоя команда зіграє з “Динамо” – я би не повірив. Бо це неможливо. Зараз же ми за один-два кроки до цього.

Більша мрія у мене – навіть не дійти до фіналу, а зіграти з “Динамо”.

– Навіть якщо у півфіналі Кубку буде така пара?

– Навіть так. До речі, коли ми робили у соцмережах опитування наших футболістів, кого вони бажають у чвертьфіналі, половина назвала “Фенікс-Маріуполь”, половина – “Динамо”. Зіграти з нашим рівнем, або, якщо не з нашим – то тільки з “Динамо”.Ніхто не хотів з “ЛНЗ”, з “Інгульцем”. Думаю, це не лише моя мрія, а й футболістів теж.

– Зараз “ЛНЗ” не варто недооцінювати. Все ж лідер.

– Дуже сильна команда, на екскурсії у них на базі були, інфраструктуру дивились. Вони будують все правильно, академію розвивають правильним шляхом. В них теж схожа на нашу стратегія, але вони дітей зі всієї України беруть. У них, умовно кажучи, грошей трішки більше і вони можуть собі таке дозволити.

У нас інша концепція. Але вони дуже правильно все роблять в інфраструктурному плані та у плані академії.

Інші питання

– Як Ви мотивуєте футболістів на матчі, щоб вони перемагали?

– Наш головний мотиватор – головний тренер. Він дуже крутий психолог, не за освітою, а за характером. У нас команда зараз – єдине ціле, всі одне одного підтримують на високому рівні.

Внутрішній рівень гумору, жартів. Тому головний мотиватор – тренер. Але якщо щось йде не так, перед важливим матчем, або команда досягла якогось рівня то я і Микола (мій брат) обов’язково заходимо у роздягальню.

Або дякуємо хлопцям, або підбадьорюємо “Хлопці, ну давайте це… Ви ж розумієте, що це ваш шанс”. У Кубку таке було: “Якщо ми пройдемо далі – попадемо на команду УПЛ. Зберіться – треба цей матч виграти”. Тобто у деяких випадках ми додатково мотивуємо.

Але намагаємось не втручатися, бо бачимо, що головний тренер круто може змотивувати команду.

– Це круто, коли тренер не ховає емоцій. Відчувають вболівальники, гравці.

– Хоч це і погано, ми з ним на цю тему розмовляли, але він не може інакше. Він настільки у грі, настільки переживає… Щось може суддям не те сказати і буває що отримує вилучення.

Але останнім часом цього стало менше.

– Яке побажання Ви дасте дітям, які хочуть займатися футболом?

– Якщо вам це цікаво і ви мрієте стати професіональним футболістом – нічого вам не заважає, все тільки у ваших руках.

Я пам’ятаю своє дитинство, команду. Інфраструктура, школа – моя дитяча травма. Бо ми грали на асфальті, у нас, пам’ятаю, був один м’яч на весь двір. Якщо хлопчик, в якого був м’яч, захворів або кудись поїхав – футболу немає. Були жахливі умови, але ми все одно займалися футболом. Ми ходили в спортивну школу. Взимку грали по снігу, або займалися у дуже маленькому залі, де можна було грати 2 на 2, або 3 на 3.

Любов до футболу справді створила багато професійних футболістів. Хлопці, з якими я займався 1977-го року – декілька з них стали професійними футболістами.

Це показує, що все залежить лише від вас. Неважливо, які умови, в якому ви місті, в яку академію ходите. Чи хочете ви стати футболістами – залежить лише від вас. Бажаю йти цим шляхом та досягати результатів.

– Дуже Вам дякую за інтерв’ю та цю душевну розмову.

Джерело: Владислав Прийменко, UA-Футбол