ФК Чернігів — у першому фіналі Кубка України в історії клубу. Напередодні матчу проти київського Динамо Валерій Чорний розповів про ментальну готовність команди, магію кубкового шляху, віру в серії пенальті та емоції, які вже переживає все місто.

«Для багатьох хлопців це, можливо, пікова гра в кар’єрі»

— ⁠Валерію Анатолійовичу, які Ваші особисті відчуття та емоції на порозі історичного фіналу Кубку України проти київського Динамо?

— Перший раз в історії ми граємо у фіналі Кубка України. Ми досить молодий клуб, тим більше представляємо не найвищий дивізіон нашої країни, а Першу лігу. Максимально позитивні відчуття. Ще є час, тому ми зберігаємо спокій і планомірно готуємося до цієї гри.

— ⁠Чи вважаєте Ви, що Ваша команда ментально готова до матчу цього рівня?

— Скажімо так, зрозуміти, чи готова команда ментально чи ні — досить важко, тому що у нас немає досвіду таких матчів. Те, що хлопці розуміють, у якому матчі вони мають зіграти — це сто відсотків. Ми зі свого боку намагаємося їх більше заспокоїти. Можливо, це пікова гра в кар’єрі для багатьох хлопців, але все ж таки це одна гра, яка може принести будь-який результат.

«Думаю, якщо буде серія пенальті — шансів у нас буде більше»

— ⁠На шляху до фіналу у ФК Чернігів траплялось ніби вже все, що можливо – порушення регламенту від суперників, серії пенальті, червоні картки. Чи вважаєте, що фінал ще чимось може здивувати?

— У футболі події на полі змінюються дуже швидко, тому і під час гри, і перед грою може бути все що завгодно. Але я дуже сподіваюся, що гра пройде у чесній і спортивній боротьбі, що треті сили не будуть втручатися в неї. Будемо сподіватися, що якихось таких сюрпризів у нас уже не буде.

⁠— ⁠Яку кубкову гру саме за якістю виступу своєї команди відмітили б для себе найбільше?

— Якщо брати саме кубкову гру, то найбільш якісну і цілісну ми, як мені здається, зіграли проти Кривбаса. Використавши більшу кількість легіонерів, вони зробили помилку, а ми пройшли далі. Але саме як гра — ці швидкості, які ми продемонстрували, кількість гольових моментів — ми на досить гарному рівні зіграли з добротною командою.

— ⁠Варто відмітити також символізм та “магію цифр” – Шумило забив вирішальний пенальті Феніксу-Маріуполю у своєму 100-му матчі за клуб, перемогу над Металістом 1925 було здобути одразу після Вашого п’ятирічного ювілею, як тренера ФК Чернігів. Чи відмічали для себе ще якісь символічні моменти та наскільки взагалі вірити в доленосність цього шляху?

— Насправді я не дуже відмічаю такі моменти. Приємно, що Максу вдалося забити у сотому матчі. І мені дуже приємно було, що пресслужба нашого клубу нагадала, що п’ять років я очолюю клуб — це було за день до півфіналу.
Але якісь символічні моменти перед фіналом шукати не варто. Треба просто максимально концентруватися на майбутній грі й зробити все можливе, щоб подарувати нашим уболівальникам і клубу приємні емоції.

— Не хочете згадати той момент, як ви перед Металістом 1925 сказали: якщо буде пенальті, то ми виграємо?

— Так, і на сніданку в день матчу так було, і це було в перерві гри. Я десь жартував перед грою, але всередині дійсно було таке відчуття. І, в принципі, можу сказати, що воно мене не покидає й зараз, напередодні матчу з Динамо. Думаю, якщо так вийде, що ми будемо бити пенальті у фіналі, то шансів у нас буде більше.

— ⁠З рештою, всі зірки зійшлися та мрія президента ФК Чернігів Юрія Синиці здійсниться – гра проти Динамо Київ, ще й одразу у фіналі Кубку України. Чи створювало для Вас додаткову мотивацію всі минулі раунди Кубку, що гри саме з Динамо ще не відбулось?

— Формат Кубка змінився, і, як на мене, на краще. Президенту дуже хотілося зіграти з Динамо, але так вийшло, що до самого фіналу ми не могли на них потрапити.
А щодо мотивації — я б так не сказав, тому що суперники були різні й досить якісні: команди Прем’єр-ліги, Другої ліги, Першої ліги. Ми зіграли з усіма рівнями українського футболу. І чи змогли б ми потрапити на Динамо — ми не розуміли.
Тому ми йшли від гри до гри. І добре, що так вийшло. Єдине, що хочу згадати: коли ми були за крок до фіналу й могли потрапити на Динамо, але випав Металіст, всі в команді жартували, і я в тому числі, що тепер Динамо доведеться пройти у фінал, щоб потрапити на нас.

«Гра на два фронти — це новий виклик для нас»

— ⁠Після переможного матчу чемпіонату з ЮКСА, Ви відмітили на прес-інтерв’ю, що гра на два фронти – це новий виклик не тільки для багатьох гравців, а ще й для тренерського штабу. Як Ви справляєтесь з цим та наскільки відчуваєте особистий прогрес в такому форматі роботи з командою?

— Так, це досить цікава нова історія для нас, тому що в такій кількості матчів і з графіком кожні три-чотири дні ми ще не грали. Я так само як тренер у такому режимі не працював. Тому це нові виклики, нове навчання, і ми намагаємося справлятися.
Єдине, що досить важко — це відновлення, тому що наш клуб поки що далекий від рівня київського Динамо саме в цих моментах.
Щодо підготовки до матчів, то ми вже звикли переглядати суперників в такому щільному графіку і намагаємося досить якісно розбирати кожного. Але все ж таки, як я завжди кажу, ми намагаємося грати більше від себе. Хоча фінал Кубка, можливо, змусить нас зіграти трохи по-іншому.

—  ⁠Всі матчі Кубку України проходили на фоні запеклої боротьби за виживання в Першій лізі. Як постійно вдавалося мотивувати команду в таких умовах на кубкові баталії?

— Ми відразу сказали, що потрібно розділити ці два турніри. У нас є завдання закріпитися в Першій лізі — це було головне завдання на сезон. І так вийшло, що крок за кроком ми проходили етапи Кубка.
Чим далі ми проходили, тим більше намагалися правильно розподіляти підготовку — навіть перед чвертьфіналом чи півфіналом, тим більше перед фіналом. Хлопці це дуже добре усвідомили. Вони якісно концентрувалися саме на найближчій грі — чи то чемпіонат, чи то Кубок.

— ⁠За рахунок чого вдалося пройти Металіст 1925? ⁠

— Дві головні речі — це бажання і самовіддача. А вже на третьому місці — футбольний фарт. Але я завжди кажу: футбольний фарт потрібно заслужити своєю роботою. Думаю, у цій грі ми його заслужили.

—  ⁠На щастя, фотографу клубу вдалося увіковічнити перші емоції команди після вирішального пенальті у півфіналі Кубку України – вся команда радіє та біжить вітати гравців на полі, але Ви стоїте майже непохитно. Які думки проходили через Вас у той момент?

— Я зараз навіть не зможу всі свої думки пригадати, тому що в голові був справжній хаос. Від емоційного виснаження до, мабуть, одного з найсильніших емоційних підйомів у моєму футбольному житті.
І пенальті, який пробивав Зенченко, я єдиний не дивився. Усі інші бачив, а цей — ні. Чомусь вирішив, що потрібно зробити саме так. Але я був дуже впевнений, що Льоша заб’є.

«Проти нас зіграє один із найтитулованіших футболістів України»

— ⁠В фіналі буде ще одна додаткова історія – Андрій Ярмоленко проти команди зі своєї малої Батьківщини. Яку додаткову драматургію це може додати матчу?

— Думаю, для Андрія — так, додасть. Він вихованець чернігівського футболу, тут починав грати, і Чернігів дав йому великий поштовх у кар’єрі.
Щодо нас — проти нас зіграє один із найвідоміших і найтитулованіших діючих футболістів України, наш земляк. Можливо, це один із його останніх сезонів і один із останніх шансів виграти трофей у кар’єрі.

— ⁠Давайте все ж поговоримо безпосередньо про суперника. Що можете сказати про гру та сильні сторони київського Динамо?

— По-перше, хочу сказати, що вони зараз переживають певну реконструкцію. Багато молоді залучається, тому що тренер прийшов із молодіжної структури й довіряє своїм футболістам. Хтось уже виправдовує ці надії, хтось — ще ні.
Динамо — це бренд. Це команда, з якою всі мають рахуватися. І дуже хотілося б, щоб із часом вони повернули свої позиції не тільки в Україні, а й у Європі.
Їхні сильні сторони зараз — хороші перехідні фази. Вони дуже швидко вибігають у атаки. Молоді футболісти мають хороший рух і велике бажання чогось досягти у футболі. Думаю, для них цей фінал теж дуже важливий, тому що багато хто ще не вигравав трофеїв.

«Це найбільший ажіотаж навколо клубу в нашій історії»

—  ⁠ФК Чернігів один з 16 професійних клубів в історії українського футболу, що гратиме у фіналі Кубку. Клубу всього лише 23 роки, чи вважаєте Ви цей факт доброю ознакою щодо майбутнього всієї структури?

— Так, клубу 23 роки, але лише шість років ми на професійному рівні. Якщо ми змогли планомірно пройти шлях від аматорського футболу через Другу лігу до Першої ліги й уже на шостий рік пробитися у фінал Кубка, то я думаю, що в клубу велике майбутнє.
Керівники правильно вибудували роботу й добре з нею справляються. Якщо будемо так само якісно рухатися вперед і не робити різких кроків, то ФК Чернігів займе достойне місце на футбольній карті України.

— ⁠Чи відчуваєте Ви, в першу чергу, як чернігівець, великий ажіотаж у рідному місті напередодні цього історичного матчу?

— Це найбільший ажіотаж навколо футбольного клубу Чернігів у нашій історії. Ми це дуже добре відчуваємо в місті. Люди на вулицях підходять, вітаються, бажають успіху.
І навіть ті, хто раніше менше цікавився футболом, після півфіналу почали телефонувати, писати, вітати.
Навіть за межами міста — на заправках, у ресторанах — люди підходили й дякували за емоції. Це неймовірна історія.
Я хотів би подякувати всім уболівальникам, які будуть на трибунах. Хотілося б, щоб вони створили атмосферу, яка запам’ятається назавжди. А ми зі свого боку зробимо все можливе, щоб не просто створити конкуренцію київському Динамо, а якщо вже зайшли у фінал — то намагатися його виграти.

— І останнє: про що мрієте напередодні фіналу?

— Напередодні фіналу можна мріяти тільки про одне — виграти фінал і потрапити в єврокубки.

Пресслужба ФК Чернігів